За давньою традицією люди намагаються завершити всі відкладені і задавнені справи до Нового року, і, хоча насправді це неможливо, тішить те, що хоча б спробував. Так і я, в останні дні грудня поспіхом викидала старі речі, доробляла старі зйомки і закривала давні акаунти. Проте коли дійшла черга до блогу, де за весь рік лише пару записів, зависла на два дні і зрозуміла, що тут понад три роки мого життя, і просто закрити і забути його буде важко.
Цей блог був для мене своєрідним щоденником і декілька речень з минулого підіймали хвилю переживань. Мені було байдуже скільки людей його читає, адже я писала не для заробітку і не тому, що круто бути блогером, я відчувала таку потребу. І ось на межі, коли один період дійшов кінця, і ми чекаємо початку нового, я зрозуміла, що дуже шкодую за втраченим часом, бо не можу проглянути скільки яскравих подій відбулося за цей непростий рік. Вони зберігаються лише в думках і в душі, а з часом зітруться, і залишиться лише далеке відчуття, що було добре.
Я зрозуміла, що хочу повернутись! До милих картинок квітів і тортиків, до роздумів про буденне, до списків прочитаних книг і переглянутих фільмів, тому якщо ви мене не забули і вам приємно було сюди заходити, я буду радіти, що ви є.