Якісь напружені почались дні... Маму ще не виписали з лікарні, а вже готують до операції папу. Всередині щось тріпоче і хочеться плакати. Нам часто буває не в силах щось змінити, проте нутро цього не розуміє і живе по-своєму... Я дуже боюсь тих моментів, коли хтось хворіє, я впадаю в ступор, настає паніка, а відчуття безпорадності мене взагалі лякає. Час, доки робили операцію, а вона виявилась складнішою і довшою аніж планувалось, тягнувся неймовірно довго. Ось тоді купа думок в голові не дають думати правильно. Я чи не вперше відчула страх - страх втратити тих, кого любиш і не уявляєш життя без... Все пройшло успішно, дякувати Богу.

Я дуже люблю вас, мої Дорогі! Головне часто і вчасно про це говорити.