З цими заметілями падають останні листочки. Здається, що всередині мене теж все настільки оголилось і спустошіло, що аж боляче дихати. Сум, жаль, біль, розчарування, нестримне бажання постійно плакати... Невже я справді стаю якоюсь слабкою? Відчуття підвішаного стану гнітить і страшно планувати щось надалі... Ми можемо бути впевненими, що керуємо всім, але є хтось головний, що сам вирішує як нам жити, а головне СКІЛЬКИ! І ти про це не думаєш доки всі живі-здорові, а замислюєшся занадто пізно, коли втратиш, коли Кінець і немає три крапки.