Тіло ломить і неймовірно болить голова, але в душі якийсь спокій. Мені добре лежати в ліжку в повній тиші, нехай хворій і недовго. Вже кілька днів вирує грип - спочатку хлопці, тепер я. Чому тоді, як щось станеться недобре або хтось з близьких сильно хворіє і ти впадаєш в паніку від безсилля, приходить розуміння простих речей про цінність життя і найголовніших людей в ньому. Ти молишся, просиш допомоги і все віддав би, щоб стало як було або й краще, а відляже - знов те саме. Чому в повсякденні ми хочемо чогось неймовірного, недосяжного, витрачаємо час і гроші на Щось, а Головне і важливе знов десь глибоко або осторонь. Дуже часто я розмірковую над цим, і розумію, що виїхавши за місто я дістала неймовірну можливість інакше побачити своє життя і переосмислити свої цінності. Тут менше хаосу і навіть при постійній зайнятості є більше часу на роздуми. Думаю багатьом потрібно знайти можливість подумати про Головне. Так багато є речей непотрібних, навязаних або статусних, проте вони як блискітки - яскраві і нічого не варті, дмухнув - полетіли, і не шкода.