І зовсім не швидко, і зовсім не легко вони промайнули. Якось часу стало ще менше, а накопичена втома вже настільки гнітить, що хочеться когось покусати. Тішить лиш, що чуть відпустили хвороби і є можливість гуляти і дуріти. Маю надію, що ще трошки... Вже сформувались якісь режими дня і раціон харчування, хоч до нормального ще далеко. Крох став доросліший, багато розуміє, співчуває, радіє, має свої улюблені мультики і книжки. Люблю його і наразі він - все моє життя. До речі, в нас нова хлопчакова стрижка і дівчинкою вже ніхто не називає.