Закінчився четвертий тиждень "марафону на виживання". Навіть не уявляла, що зможу стільки витерпіти і боротись. Кожен день, навіть кожна година - це боротьба з собою, своїми думками, які не вимкнеш, і страхами, що неймовірно ускладнюють і погіршують становище. Я не знаю, що буде наступної хвилини, і це бісить, бо ти не можеш зосередитись і запланувати навіть якусь дрібницю. Цей місяць прожитий як в тумані - думок до купи не складеш, сил немає, ти тільки чекаєш... ще трошки. Постійні переконання, що все буде добре, перестають діяти, занадто затяглось погане. Намагаюсь змінювати буденність, щоб всі випробування і страждання пройшли недарма. Коли стає краще - читаю, виписую, аналізую  і дуже сподіваюсь, що це допоможе прояснити голову і полегшить процес оновлення.
"Щось", яке застало мене зненацька і дуже сильно дошкуляє, змінило все - і день, і ніч, і всіх навколо. З цим потрібно миритись і жити за новими правилами. Хочу по-справжньому звільнитись від непотребу.  З речами це зробити найпростіше. Складаю, сортую, викидаю гори речей - одяг, журнали, записи. Це відволікає від поганих думок. Ще рятують фізичні вправи, після них добре почуваєшся і настрій чудовий. Моя відмова від соціального життя прояснила рівень стосунків з певними людьми, час допоміг відсіяти зайвих. Залишилось розібратись з обіцянками і домовленостями - або виконати при можливості, або анулювати. Зайві речі, "чужі люди", невиконанні зобов'язання пригнічують і відбирають сили і здоров'я, а я хочу ясну голову і світлі думки. Кажу всім, хто пішов, - ПРОЩАВАЙТЕ!, без образ, але нам не разом, хто будь-чим завинив мені, - Я ПРОБАЧАЮ! і не тримаю зла, у всіх, кого образила я, щиро прошу - ВИБАЧТЕ!
Я давно помітила, що в скрутні часи намагаюсь не спілкуватись з близькими і друзями, щоб не брехати як справи і не пригнічувати правдою. Коли ти активний і емоційний, не помічаєш як легко все вдається, і питання "як почуваєшся?" не ставить тебе в незручне становище. Я думаю про вас всіх, і багато пережитого разом мене дуже підбадьорює. Я дякую Аллі за підтримку і дзвінки; Назару за його турботу і допомогу; Інні, що ти є в моєму житті, я постійно думаю про тебе і згадую твою маму; Люді за Чорногорію, спогади про цю красу рятували мене під час МРТ; Рудій, за далекий дзвінок і теплі згадки наших яскравих зйомок; а головне - своїм рідним, що постійно хвилюються і переживають разом зі мною. Я вас люблю і дякую, що ви є!