І все-таки я захворіла... Три тижня хворів малюк: таблетки, краплі, знов лікарня, антибіотики, інгаляції. Ми все стійко переносили і можливості думати про щось інше, а особливо про своє самопочуття, не було. Тільки йому стало краще і зібралися в садочок, як я розпалась на шматки, навіть з ліжка встати не могла. Мабуть організм працював вже на межі і, як покращились зовнішні умови, розслабився і видав збій та внутрішній сигнал sos. Я розумію, що погане самопочуття дається для чогось. Доки хворієш є час і можливість зупинитись і переосмислити: можливо, темп життя не той і пора спинитись, або навпаки прискоритись, і припинити шкодувати про нездійсненне. Складно проаналізувати і знайти, завеликий багаж проблем і образ. Але промити собі мізки недостатньо, потрібно почати жити і діяти інакше. Не чекати понеділка чи початку нового місяця, а просто вже змінити ставлення до себе, рідних та й всіх оточуючих, відкинути образи, доробити відкладене та обіцяне і вийти з хвороби здоровим і оновленим. Початок - не проблема, набагато складніше жити так постійно, заважають погані звички і лінь. Але в черговий раз обіцяю собі, що спробую. Дякую тим, хто підтримував дзвінками і приїздами. Насправді відволіктись на розмову чи прийняти "на чай" діє як антидепресант. Особлива подяка Назару за фото, виявляється бути об'єктом для тестування об'єктива досить вигідно, і ці фото мені дуже подобаються, я там така як завжди - домашня)